КЗ БРР "Білопільська центральна районна бібліотека імені О.Олеся"
«НАВІЧНО В ПАМ’ЯТІ»
Герої Радянського Союзу -
наші земляки
біографічна пам’ятка
9 Травня – 72 річниця перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Це свято назавжди залишиться дорогим і священним для всіх поколінь, адже цього дня ми вшановуємо наших дорогих захисників, визволителів, трудівників тилу, партизанів, - усіх, на чиї плечі ліг непомірний тягар воєнного лихоліття. Подвиг воїнів-переможців непідвладний часу, як і безмежна наша вдячність тим, хто став на захист рідної землі, пішов у бій, жертвуючи своїм здоров’ям і власним життям. Заплативши ціну незліченних втрат, ці люди вистояли, здобули перемогу, повернули мир та спокій на рідну землю. Мабуть немає на Білопільщині людини, яка б не знала про ратні подвиги прославленого льотчика, двічі Героя Радянського Союзу С. П. Супруна. Завжди пам’ятатиме рідна земля і про Героїв Радянського Союзу М. П. Борисенка, В. Т. Гурина, Ф. Т. Дачка, Ф. Ф. Дудника, В. Ф. Кайдаша, І. Я. Касьяна, П. А. Логвина, Д. І. Ракуси. Це пам’ять незгасна – вона у наших серцях.
Шановні читачі!
Пропонуємо вашій увазі біографічну пам’ятку про наших земляків – Героїв Радянського Союзу, які стали на захист Батьківщини, своїх осель і родин в роки однієї з найжорстокіших і найкривавіших в історії воєн.
Борисенко Михайло Петрович
(21.08.1909 13.09.1979)
- учасник Німецько-радянської війни, Герой Радянського Союзу
Народився в селі Ганнівка-Вирівська Білопільського району у селянській сім’ї. У 1926 році закінчив початкову школу. Працював рахівником, потім завідуючим хатою-читальнею, головою комбіду.
У 1932-1934 роках проходив військову службу. Згодом очолював колгосп у Вінницькій області. У 1939 році знову призваний до армії.
На фронті з квітня 1942 року. Воював на Південно-Західному, Центральному і 2-му Українському фронтах.
13 вересня 1944 року за вміле командування частиною, особисту мужність і відвагу, виявлені під час Корсунь-Шевченківської операції, командиру 881-го самохідного артполку 3-го танкового корпусу М. П. Борисенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
У 1956 році пішов у відставку. Працював у Тростянецькому районі на різних посадах. Останні роки життя працював в обласному госпіталі інвалідів війни у місті Тростянець.
Нагороджений орденом Червоного Прапора, двома орденами Червоної Зірки, медалями.
13 вересня 1979 року Михайло Петрович Борисенко помер. Похований у місті Тростянець Сумської області.
Гурин Василь Терентійович
(26.01.1919 - 14.10.1943)
- сержант, учасник Німецько-радянської війни, Герой Радянського Союзу
Народився в селі Терещенки Білопільського району в селянській родині. Після закінчення школи працював у колгоспі. У 1939 році Василь Гурин був призваний на службу в Робітничо-селянську Червону Армію. З серпня 1943 року - на фронтах Німецько-радянської війни. В званні сержанта командував знаряддям 1346-го зенітного артилерійського полку 21-ї зенітної артилерійської дивізії 47-ї армії Воронезького фронту. Тільки за серпень 1943 року в боях за визволення Сумської і Полтавської областей він збив чотири ворожих літака.
Відзначився під час битви за Дніпро. 7 жовтня цього ж року обслуга В. Гурина переправилася через Дніпро в районі села Студенець Канівського району Черкаської області Української РСР і прикривала зенітним вогнем переправу радянських військових частин від авіанальотів супротивника. Коли 14 жовтня 1943 року на бомбардування переправи німці кинули 33 літака, вся обслуга вийшла із ладу, і тоді Гурин, ведучи вогонь самотужки, збив один із бомбардувальників. У тому бою Гурин загинув.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 9 лютого 1944 року за «зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм» сержант Василь Гурин посмертно був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу. Також був нагороджений орденом Леніна і медаллю «За відвагу».
Похований Василь Терентійович Гурин у братській могилі в селі Бучак Канівського району Черкаської області.
Дачко Федір Терентійович
(23.02.1923 – 9.04.1996)
- гвардії старший сержант, капітан запасу Радянської армії, Герой Радянського Союзу
Народився в селі Марківка Білопільського району у селянській сім’ї. У 1933 році переїхав з батьками в селище Красноріченське Кремінського району Ворошиловградської області. Там закінчив сім класів, працював на чавуноливарному заводі стругальником по металу. У серпні 1941 року мобілізований до лав Радянської Армії, пройшов скорочені курси підготовки і з грудня 1941 року – в діючій армії.
З 1943 року був командиром гармати 98-го гвардійського окремого винищувального протитанкового дивізіону 89-ї гвардії Бєлгородсько-Харківської стрілецької дивізії. Відзначився в битві за Дніпро. Наприкінці вересня 1943 року Федір Дачко в складі стрілецьких штурмових груп піхоти одним із перших з гарматним розрахунком переправився через Дніпро біля села Келеберда та захопив плацдарм, в бою підбив танк та гармату.
20 грудня 1943 року указом Президії Верховної Ради СРСР старшому сержанту Федору Дачку присвоєно звання Героя Радянського Союзу - «за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби та проявлений при цьому подвиг при форсуванні Дніпра» з врученням ордена Леніна та Золотої Зірки.
У 1944 році направлений до Подільського артилерійського училища, після закінчення якого брав участь у розгромі Японської армії.
У 1946 році в званні капітана звільнений в запас. Через дев’ять років закінчив індустріальний технікум, проживав у селищі Красноріченське, працював інженером станкобудівного заводу ім. М. В. Фрунзе. 1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни 1 ступеня та медалями.
9 квітня 1996 року Федір Терентійович Дачко помер. Похований у селищі Красноріченське Ворошиловградської області.
У Білопіллі його ім'я викарбуване на пам'ятному знаку землякам-героям.
Дудник Федір Федотович
(8.08.1910 – 24.09.1986)
- підполковник, Герой Радянського Союзу
Народився в селі Луциківка Білопільського району. Закінчивши неповну середню школу, працював на машинобудівних заводах в місті Суми та Краматорську Донецької області.
У 1933 році був призваний до армії і направлений до Харківської школи червоних старшин. У 1937 році закінчив Київське артилерійське училище, потім – Харківську військово-авіаційну школу льотчиків-спостерігачів.
Федір Федотович учасник Німецько-радянської війни з перших її днів. Служив у бомбардувальній авіації штурманом ланки 5-го гвардійського авіаційного полку 50-ї авіаційної дивізії 6-го авіаційного корпусу дальньої дії. Брав участь у обороні Києва, Москви, воював на Кавказі, під Ленінградом, на Курській дузі.
До квітня 1943 року Федір Дудник здійснив 289 бойових вильотів на бомбардування ворожих об'єктів в Новоросійську, Севастополі, Керчі та інших. Брав участь у визволенні Болгарії, Угорщини, Румунії, Польщі, Чехословаччини, штурму Берліна. Всього здійснив 312 бойових вильотів.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 вересня 1943 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм, гвардії капітану Дуднику Федору Федотовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота зірка».
Нагороджений орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни І ступеня, медалями.
Після війни закінчив Вищу офіцерську льотно-тактичну школу командирів авіації дальньої дії (АДД).
1949 року за станом здоров’я підполковник Федір Дудник вийшов у відставку. Проживав у місті Суми. Обирався депутатом міської ради.
Помер Федір Федотович 24 вересня 1986 року. Похований в місті Суми.
Портрет Ф. Ф. Дудника представлений серед 39 Героїв Радянського Союзу в місті Суми на алеї Слави. У Білопіллі його ім'я викарбуване на пам'ятному знаку землякам-героям. У селі Луциківка встановлено барельєф Герою-земляку.
Кайдаш Володимир Федорович
(16.09.1914 – 31.07.1972)
- молодший сержант, Герой Радянського Союзу
Народився в селі Лисняки Яготинського району Київської області. Закінчив семирічну школу. Після школи навчався у Смілянському сільськогосподарському технікумі. Працював на цукрових заводах у Чернігівській та Сумській областях. Почесний член Куянівського цукрового заводу.
У період окупації Сумщини Володимир Федорович був на підпільній роботі, виконував завдання партизанського з'єднання, організував ряд диверсій, на підприємствах, захоплених німцями. У жовтні 1943 року був призваний до лав Червоної Армії. З листопада 1943 року брав участь у боях у складі 1-го Українського і 2-го Українського фронтів. Командував відділенням кабельно-телеграфної роти 359-го окремого батальону зв’язку. Брав участь у визволенні міст Конотоп, Ніжин, Радомишль.
За мужність і відвагу, виявлені під час форсування Дунаю, встановлення зв’язку з командуванням та прокладання кабельних ліній, молодшому сержанту Володимиру Федоровичу Кайдашу Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Також нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни 2-го ступеня та медалями.
Після закінчення війни Володимир Федорович проживав на Сумщині. З 1946 по 1951 рік працював головним механіком, заступником головного інженера Буринського, потім Куянівского цукрових заводів. Неодноразово обирався депутатом Куянівської сільської ради. З 1956 року В.Ф. Кайдаш персональний пенсіонер.
31 липня 1972 року Володимир Федорович Кайдаш помер. Похований у селі Москаленки Білопільського району Сумської області.
Його ім'я вибите на пам'ятному знаку землякам-героям у місті Білопілля. Центральна вулиця села Куянівка названа ім’ям Героя, на якій у 1981 році встановлено пам’ятний знак. Бюст В. Ф. Кайдаша встановлений на алеї Героїв в місті Яготин Київської області.
Касьян Іван Якович
(16.06.1920 - 22.09.1954)
- рядовий, Герой Радянського Союзу
Народився в селищі Улянівка Білопільського району. Закінчив чотири класи місцевої семирічної школи. Працював у колгоспі. За станом здоров’я на строкову службу не призивався.
Після визволення селища Улянівка радянськими військами у вересні 1943 року пішов на фронт. Воював на Воронезькому та 1-му Українському фронтах.
25 вересня 1943 року 167-а Сумська Червонопрапорна стрілецька дивізія вийшла до берегів Дніпра. Бійці підрозділу 465-го стрілецького полку, у якому служив Іван Касьян, форсували річку і захопили плацдарм на її протилежному березі. Проти групи радянських воїнів ворог направив значні сили піхоти і танки. Рядовий І. Касьян разом з іншими бійцями підрозділу тримав натиск противника. Ворог залишив свої позиції, і завдяки цьому підрозділи 167-ї стрілецької дивізії успішно форсували Дніпро.
За мужність і відвагу, виявлені при форсування Дніпра і у боях за визволення Київа, рядовому 465-го стрілецького полку 167-ї Сумської стрілецької девізії Івану Яковичу Касьяну Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1944 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Також нагороджений орденом Леніна, медалями.
Після війни повернувся на батьківщину, працював у колгоспі.
22 вересня 1954 року Іван Якович помер.
Його ім'я вибито на пам'ятному знаку землякам-героям у місті Білопілля. У липні 2005 року на приміщенні Улянівської селищної ради встановлено меморіальну дошку. І. Я. Касьяну присвячена експозиція в Сумському обласному краєзнавчому музеї і куточку бойової слави Улянівської середньої школи.
Логвин Пилип Андрійович
(23.10.1922 – 02.09.1990)
- полковник, Герой Радянського Союзу
Народився в селі Череватівка Білопільського району. У 1939 році закінчив Білопільську школу фабрично-заводського навчання. Працював слюсарем на Харківському паровозобудівному заводі.
З липня 1941 року Пилип Андрійович був мобілізований до армії і направлений до Лепельского артилерійсько-мінометного училища. Учасник Німецько-радянської війни з липня 1942 року. Воював на Воронезькому і 1-му Українському Командир батареї 491-го мінометного полку 38-ї армії Воронезького фронту. Брав участь у визволенні Сумщини, Києва.
6 жовтня 1943 року старший лейтенант Пилип Логвин переправляючись через Дніпро в районі села Сваром'є Вишгородського району Київської області зумів врятувати майно батареї. Розгорнувши батарею на позиції біля села, сприяв піхоті у відображенні декількох контратак противника, утримання, а потім і розширенні захопленого плацдарму.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 9 лютого 1944 року за вміле керівництво підрозділами, стійкість і мужність, проявлені в боях з ворогом, старшому лейтенанту Логвину Пилипу Андрійовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка». Також нагороджений орденами Богдана Хмельницького 3-го ступеня, 2 орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом Червоної Зірки, медалями.
Після війни продовжував службу у Збройних Силах. У 1948 році закінчив курси удосконалення офіцерського складу. З січня 1973 полковник П. А. Логвин звільнився в запас. Працював у Ворошиловградському обласному комітеті з телебачення і радіомовлення на різних посадах. З 1981 року - на заслуженому відпочинку. Брав активну участь у суспільно-політичному житті міста. Пізніше переїхав до міста Суми.
2 вересня 1990 року Пилип Андрійович помер. Похований на Центральному кладовищі в Сумах. У Білопіллі його ім'я вибито на пам'ятному знаку землякам-героям на алеї Слави.
Ракуса Дмитро Іванович
(1918 - 27.01.1940)
- лейтенант, Герой Радянського Союзу
Народився у селі Ободи Білопільського району в селянській родині. У 1928 році разом з батьками виїхав до Красноярського краю в село Нижній Тинок. Закінчив дев'ять класів. Після школи переїхав до Саратова, де поступив на навчання в Саратовське училище НКВС. Служив у Петрозаводську. Учасник радянсько-фінської війни 1939-1940 років.
У грудні 1939 року лейтенант Дмитро Ракуса був направлений у Ленінградський прикордонний округ на посаду командира мінометного взводу 4-го прикордонного полку військ НКВС. Підрозділи полку, в якому служив Дмитро Іванович, здійснювали охорону комунікацій і ближніх тилів у напрямку 8-ї армії, а також стратегічно важливих об'єктів.
27 січня 1940 лейтенант Д. І. Ракуса з групою бійців патрулював тилові комунікації. Направляючись до штабу полку, зустрівся з великою групою противника, яка прорвалася в тил наших військ і була зупинена прикордонниками. Дмитро Іванович вступив у нерівний бій з ворогом, в ході якого противник поніс великі втрати. Ворожа група була розгромлена. Але на жаль, Дмитро Ракуса загинув.
За хоробрість, мужність та ініціативу командиру стрілецького взводу Ракусі Дмитру Івановичу Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 квітня 1940 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» посмертно.
Похований Д. І. Ракуса в братській могилі радянських воїнів у селищі Колатсельга Пряжінського району Республіки Карелія.
Ім'ям Д. І. Ракуса названа вулиця та ЗОШ №1 в селі Дзержинське Красноярського краю. Також його ім’я увічнено на меморіалі «Прикордонникам усіх часів» у місті Суми, вибито на пам'ятному знаку землякам-героям у місті Білопілля. У 1985 році в селі Ободи встановлено пам’ятний знак з барельєфним зображенням Героя-земляка.
Супрун Степан Павлович
(02.08.1907 – 04.07.1941)
- підполковник, двічі Герой Радянського Союзу
Народився в селі Річки Білопільського району. У 1913 році разом з батьками виїхав до Канади у місто Вінніпег. Закінчив неповну середню школу. 1924 року родина Супрунів повернулася на батьківщину. Степан пішов працювати на Сумський машинобудівний завод ім. М. В. Фрунзе.
У 1929 році С. Супрун був призваний до армії. Закінчив школу молодших авіаційних спеціалістів у Смоленську. У 1930 році закінчив військову авіаційну школу пілотів. Служив командиром авіаланки в Бобруйську та Брянську. Через рік закінчив військову школу пілотів. Служив у винищувальній авіації. Близько восьми років був льотчиком-випробувачем.
З 1931 року Степан Павлович був депутатом Верховної Ради СРСР першого скликання. З 1933 року працював в НДІ Військово-повітряних сил, літав більше ніж на 140 видах літаків. Він був учнем Валерія Чкалова. З липня 1939 по січень 1940 року С. Супрун воював у Китаї, командував групою винищувачів. Знищив шість японських літаків. За героїзм та мужність, проявлені у боях з японцями в Китаї Степану Супруну присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
На початку німецько-радянської війни Степан Павлович сформував і командував 401-м винищувальним авіаційним полком особливого призначення на Західному фронті. 4 липня 1941 року, очолюючи групу винищувачів, що супроводжувала бомбардувальники, вступив у бій з 6-ма ворожими літаками у районі села Монастирі Вітебської області і загинув. 22 липня 1941 року за вміле командування полком та особисту відвагу в боях із ворогом С. Супруну вдруге присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно). Також нагороджений двома орденами Леніна, орденом Китайської республіки, перший кавалер двох медалей «Золота Зірка».
Похований Степан Павлович Супрун у Москві на Новодівочому цвинтарі.
У Сумах встановлено бронзовий бюст С. Супруну, на будинку одного із цехів СМНВО ім. М. В. Фрунзе – меморіальну дошку. Його іменем названі вулиці в Москві, Борисові, Сумах, школа №9 і школа-інтернат у Сумах. У Білопіллі його ім'я вшановано на пам'ятному знаку землякам-героям. У Річках встановлено пам’ятний знак з барельєфним зображенням Героя.
| 