Четвер, 21.02.2019, 11:23
Ви увійшли як Гость | Група "Гості"Вітаю Вас Гость | RSS
Вхід на сайт
Опитування
Як часто ви відвідуєте бібліотеку?
Всього відповідей: 34
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

1. Почесні громадяни Білопілля

ВСТУП

Білопільщина за всю свою історію на всіх її етапах дала справді багато талановитих і мужніх людей, які виявили себе в різних галузях виробництва, науки, культури, освіти, мистецтва, спорту та були справжніми захисниками своєї Батьківщини.
Звання «Почесний громадянин  Білопілля» присвоєно  людям, які мають визначні заслуги у соціальному, економічному та культурному розвитку міста, зробили значний внесок у громадсько-політичне життя територіальної громади міста, прославили місто далеко за його межами.  Рішення про присвоєння звання приймається на сесії міської ради.
Вперше  звання «Почесний громадянин міста Білопілля» було присвоєно громадянам за видатні ратні і трудові подвиги в 1983 році  до  40-річчя визволення Білопілля і району від фашистських загарбників. Це – Герой Радянського Союзу П. А. Логвин, розвідник, який першим вступив у місто, представник  Узбекистану Д. Є. Єргашев, учасники визволення Білопільщини М. О. Базовий та М. С. Шакін, бригадир ПМК – 77 О. С. Дермильов, робітниця Білопільського сирзаводу Н. П. Муха, бригадир фрезерувальників машинобудівного заводу К. Є. Бражник, ветерани Великої Вітчизняної війни І. О. Кондратенко та Г. Ф. Пугач.
На сьогодні  налічується 20 Почесних громадян міста.
Білопілля пишається  своїми мешканцями, котрі заслужили працею та відданістю горде звання Почесного громадянина.

 

Базовий Михайло Онисимович

- ветеран Великої Вітчизняної війни, учасник визволення Білопілля від  фашистських загарбників

Народився 12 листопада 1923 року в місті Семенівка Чернігівської області.
В 1941 році Михайло Онисимович разом з населенням міста евакуювався в Рязанську область.
В 1942 році вступив до лав Червоної Армії. До грудня, цього ж року навчався в Ешкарлинському піхотному училищі. З училища його направили на фронт в 1-й гвардійський полк-корпус під командуванням генерал-майора Руснянова.
Базовий М. О. воював на І-му Українському фронті. Вперше прийняв бій за ст. Митякінську 23 лютого 1942 року. Бригада Михайла Онисимовича наступала на місто Ворошиловград. В цьому бою він був тяжко поранений і направлений на лікування в Пензенську область.
За участь в бою був нагороджений медаллю «За відвагу».
Після лікування Базового М. О. направили до міста Харків. В травні 1943 року його відрекомендували до складу 183 ЗАГ, що знаходився на ст. Лиски Воронежської області. Служив часовим залізничного мосту через річку Дон.
В липні 1943 року 183-й полк разом з фронтом перейшов до Харкова,  Полтави. Потім з боями – в місто Суми, ст. Ворожба, де пробули два дні, потім стояли два тижні в місті Конотоп.
20 травня 1945 року 82-га артбригада була розформована і Базового М. О. направили до міста Сімферополь для продовження служби. Він був зачислений в 1884-й ОЗАП Одеського воєнного округу. Цей полк було направлено на Далекий Схід для боротьби з японцями.
Після закінчення війни на Далекому Сході полк направили в місто  Пензу, де його розформували і Базового М. О. направили на службу в Заполяр’я, де він прослужив до березня 1947 року.
Демобілізувався Михайло Онисимович в званні молодшого лейтенанта запасу.
З 1965 року до жовтня 1975 працював секретарем вузлового парткому станції Ворожба. З 1975 року і до пенсії Михайло Онисисимович працював керівником відбудовчого поїзду.
Нагороджений медалями «За відвагу», «За Перемогу над Германією», «Захисник Вітчизни», орденами «Трудового Червоного Прапора», «Богдана Хмельницького» ІІІ ст.
В 1983 році рішенням виконкому Білопільської міської ради Базовому Михайлу Онисимовичу за ратні діла в роки Великої Вітчизняної війни, особисту участь у визволенні міста Білопілля і в зв’язку з 40-річчям визволення міста від німецько – фашистських загарбників, активну громадську роботу  присвоєно звання «Почесний громадянин міста Білопілля».
Помер Михайло Онисимович в 2008 році. Похований в місті Києві.
Література про Базового М. О.:
Подвиг не померкне у віках [Текст]  // Рад. правда. – 1983. – 6 вересня.

Бєліков Володимир Павлович

- Заслужений тренер України, Заслужений працівник освіти України
 

Народився 5 грудня 1948 року в с. Іванівка Ізюмського району  Харківської області. Невдовзі після його народження батьки переїхали на Донеччину. У 1966 році Володимир закінчив Сіверську середню школу Донецької області. В 1970 – Харківський педагогічний інститут (факультет фізичного виховання). Після закінчення вузу приїхав у Білопілля. Почав працювати тренером-викладачем дитячо-юнацької спортивної школи.
Одним з найбільш наполегливих та старанних учнів В. П. Бєлікова був олімпійський чемпіон та рекордсмен України Юрій Білоног. Він був першим наставником чемпіона Європи 2007 року серед юніорів в Італії з бігу на 10 000 м Дмитра Лашина, срібного призера Всесвітньої гімназіади 2006 року зі штовхання ядра, рекордсмена України серед юнаків Станіслава Сегеди.

   

В.П.Бєліков з переможцем Кубку Європи                    З чемпіоном Європи Д.Лашиним
С.Сегедою

 

            В.Голубничий, В.Бєліков, Ю.Білоног
 

В. П. Бєліков не просто займається улюбленою справою, він прищеплював молоді любов до здорового способу життя. Його уроки є справді безцінними. Він випустив плеяду талановитих та вдячних учнів, серед яких один заслужений майстер спорту та сім майстрів спорту.
На Чемпіонатах України з легкої атлетики вихованці Бєлікова В. П.  завоювали 171 медаль, з яких 71 золота, 41 срібна та 59 бронзових.
У 1997 році Володимиру Петровичу присвоїли звання «Заслужений тренер України» та «Заслужений працівник освіти України».
24 серпня 2006 року під час святкових заходів до Дня Незалежності України Володимиру Бєлікову вручено орден «За заслуги ІІІ ступеня».
З1 серпня 2011 року за довголітню плідну працю на посаді тренера, значний особистий внесок в розвиток фізкультури та спорту, та формування позитивного іміджу міста Білопілля рішенням міської ради В. П. Бєлікову присвоєно звання  «Почесний громадянин міста Білопілля».
Література про Бєлікова В. П.:
Бєліков Володимир Павлович [Текст] //Сумщина в іменах: Енциклопед. довідник – Суми: Рекламно-видавниче об’єднання «АС – Медіа», Сумський державний університет, 2003. – С. 48.
Воропай, Ю. Справа його життя [Текст] / Ю. Воропай // Білопільщина. – 2006. – 9 вересня. – С. 2.
Воропай, Ю. А мріяв бути юристом [Текст] // Сумщина. – 2006. – 9 верес. – С. 4.

Білоног Юрій Григорович

- олімпійський призер, чемпіон світу, бронзовийпризер чемпіонатів світу та Європи
 

Народився 9 березня 1974 року в місті Білопілля. Почав займатися спортом з дитинства. Закінчив Білопільську СШ №1. З третього класу відвідував секцію легкої атлетики дитячо – юнацької спортивної школи. Першим тренером  юного спортсмена був заслужений тренер України Володимир Павлович Бєліков.
У 1987 році Юрій був запрошений до Харківської школи олімпійського резерву, поступово став спеціалізуватися на штовханні ядра. З 1987 по 1993 рік його тренером був Ю. М. Мінаков.
Юрій Білоног випускник Херсонського вищого училища фізичної культури (1993) і Національного університету фізичного виховання і спорту (м. Київ).
Український спортсмен–легкоатлет зі штовхання ядра та метання диску, багаторазовий чемпіон України, майстер спорту міжнародного класу (1992), чемпіон Європи (1991), світу (1992, м. Сеул),  серед юніорів, володар двох всесоюзних рекордів для юнаків на відкритому майданчику і у приміщенні, чемпіон світу в закритих приміщеннях (1997, м. Париж). Юрій Григорович  чемпіон Всесвітньої Універсіади (1997, Японія), чемпіон Європи (2002), чемпіон ХХVIII Олімпійських ігор 2004 року у Афінах, чемпіон світу у штовханні ядра, бронзовий призер чемпіонатів Європи (1998) та світу (1999, 2003), дворазовий чемпіон Всесвітніх універсіад (1995, 1997).
Переможець етапу 2000 року «Золота ліга» в Монако та срібний призер етапів у Брюсселі, Берліні, Парижі, Римі, Цюріху, Осло. Переможець «Гран-прі ІААР» 2001 року (Гельсінкі) та 2003 року (Севілья), срібний призер 2002 року (Доха, Катар).
Нагороджений орденом «За заслуги» ІІ ступеня (1997). Почесний громадянин префектури Амарусіо (Греція).
За особистий внесок в розвиток фізичної культури та спорту, досягнення найвищих результатів на Олімпійських іграх в Афінах в 2004 році, міська рада 17 вересня 2004 року присвоїла Олімпійському чемпіону з легкої атлетики Білоногу Юрію Григоровичу звання «Почесний громадянин міста Білопілля».На честь олімпійського призера Білопільський стадіон  «Авангард» перейменували на стадіон імені Юрія Білонога.
Література про Білонога Ю. Г.:
Білоног Юрій Григорович [Текст] // Сумщина в іменах: Енциклопед. довідник – Суми: Рекламно-видавниче об’єднання «АС – Медіа», Сумський державний університет, 2003. – С. 51.
Демченко, О. Д. Білоног Юрій Григорович [Текст] / О. Д. Демченко // Енциклопедія Сучасної України. Т. 2. – К., 2003. –  С. 820.
Вертіль, О. «Кілька разів мені снились віщі сни: я стаю чемпіоном» [Текст] / О. Вертіль // Уряд. кур’єр. –  2011. – 14 травня.
Вертіль, О. На призи Юрія Білонога [Текст] / О. Вертіль // Сумщина. –  2011. – 16 берез.
На призи олімпійського чемпіона [Текст] // Білопільщина. – 2011. –  5 березня.             
Лазаренко, С. Олімпійські здобутки атлетів Сумщини [Текст] /  С. Лазаренко //                    Суми і сумчани. – 2010. – 17 грудня.
  Драга, Е. Олимпийский чемпион по легкой атлетике Юрий Билоног [Текст] / Е. Драга  // Факти. – 2010. – 17 січня.
Перемога – у Білонога! [Текст] // Білопільщина. – 2007. – 21 березня.
Горда, О. Наш Юрій Білоног [Текст] / О. Горда // Білопільщина. – 2007 – 14 березня.
Горда, О. Кілька днів чемпіона на рідній землі [Текст] / О. Горда, Ю. Бобров // Білопільщина. – 2006. – 15 березня.
Горда, О. Юрій Білоног : чемпіоном бути нелегко [Текст] / О. Горда // Білопільщина. – 2006. – 25 лютого.
Юрій Білоног турбується про земляків [Текст] // Білопільщина. – 2005. – 8 жовтня.
Гурін, А.  Чемпіону – ура! Спортивна орбіта [Текст] / А. Гурін // Білопільщина. – 2005. – 26 лютого.
Драга, Е. Олимпийский чемпион по толканию ядра Юрий Билоног [Текст] / Е. Драга  // Факты. – 2005. – 21 января; 2004. – 2 жовтня.
Рева, Г. Золоте ядро Юрія Білонога [Текст] / Г. Рева // Сумщина. – 2004. – 6 жовтня.
Кандиба, М. Олімпійський чемпіон – у Білопіллі [Текст] / М. Кандиба // Білопільщина. – 2004. – 2 жовтня.
Горда, О. Президентські стипендії спортсменам [Текст] / О. Горда // Білопільщина. – 2003. – 24 травня.
 Горда, О. Перемогти в Мюнхені допомогла… спортивна злість [Текст] / О. Горда // Білопільщина. – 2003. – 26 березня.
Горда, О. Зустріч з Юрієм Білоногом [Текст] / О. Горда // Білопільщина. – 2003. – 5 берез.
Зустріч на високому рівні [Текст] / О. Горда // Білопільщина. – 2002. – 11 вересня.                
Горда, О. Перемогти в Мюнхені допомогла… спортивна злість [Текст] / О. Горда // Білопільщина. – 2001. – 26 березня.
Горда, О. Юрій Білоног : Я їхав до Сіднею за медаллю… [Текст] / О. Горда //              Білопільщина. – 2001. – 1 січня.

 

Блажко Віктор Олексійович

- колишній голова Білопільської районної ради народних депутатів
 

Народився 15 травня 1935 року в м. Білопілля в сім’ї робітника-залізничника. Після закінчення 10 класів Білопільської ЗОШ № 66 (нині ЗОШ № 4) з 1953 по 1958 рік навчався в Харківському сільськогосподарському інституті ім. В. В. Докучаєва. Одержав вищу освіту за спеціальністю агронома.
З 1958 по 1962 рік працював агрономом колгоспу ім. Шевченка (нині КСП «Шкуратівське»), а потім старшим, головним агрономом, заступником начальника та начальником Білопільського районного виробничого управління сільського господарства.
31 березня 1969 року був обраний головою виконавчого комітету Білопільської районної ради депутатів трудящих.
З 29 жовтня 1984 року працював головою Білопільського районного  комітету народного контролю.
 З 29 лютого 1992 року – завідуючим відділом по земельних ресурсах райвиконкому.
З 28 квітня, цього ж року, був обраний головою Білопільської районної ради народних депутатів.
Нині Віктор Олексійович знаходиться на заслуженому відпочинку.
Нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани» та двома медалями.
За значний особистий вклад в розвиток інфраструктури міста, реалізацію планів соціально – економічного розвитку міста і надання послуг населенню, на відзнаку 900 – річчя заснування міста виконком міської ради вирішив присвоїти звання «Почесний громадянин міста Білопілля» ветерану праці Блажку Віктору Олексійовичу.
Література про Блажка В. О.:
Ювілей – для людей [Текст] // Рад. правда. – 1997. – 10 вересня.
З нагоди свята [Текст] // Рад. правда. – 1997. – 5 вересня.
Блажко Віктор Олексійович [Текст]  // Рад. правда. – 1994. – 18 червня.

 

Бражник Костянтин Євтихійович

- ветеран Великої вітчизняної війни, колишній бригадир фрезерувальників Білопільського машинобудівного заводу

Народився 7 червня 1925 року. Закінчив фабрично – заводське училище. Добровольцем пішов на фронт. Після війни до 1951 року служив у Німеччині, потім постійно працював на Білопільському машинобудівному заводі фрезерувальником, потім – бригадиром. За відмінну працю нагороджений орденом «Жовтневої революції».
Нагороджений двома медалями  «За відвагу», «За взяття Варшави», «За взяття Берліна», орденом «Великої Вітчизняної війни» ІІ ступеня.
За високі досягнення в праці, великий особистий внесок в розвиток міста, активну громадську роботу і в зв’язку з 40 – річчям визволення міста від німецько – фашистських загарбників  виконком міської ради в 1983 році присвоїв Бражнику Костянтину Євтихійовичу звання «Почесний громадянин міста Білопілля».
Помер 27 жовтня 1997 року.
Література про Бражника К. Є.:
Подвиг не померкне у віках [Текст]  // Рад. правда. – 1983. – 6 вересня.
Бражник, К. Утвердження [Текст] / К. Бражник //  Черв. промінь. – 1980. – 7 листопада.

 

Глущенко Леонід Федорович

- колишній голова Білопільської  районної ради, представник Президента України в Білопільському районі

Народився 4 вересня 1941 року в селі Ободи Білопільського району в сім’ї вчителя. Навчався в Ободівській семирічній школі, потім у Яструбинській середній школі. Закінчив Мало-Висторопський сільськогосподарський технікум, Українську сільськогосподарську академію, Вищу партійну школу з червоними дипломами. В академії навчався в аспірантурі. Має друковані праці. Здобув освіту юриста в Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого.
Служив в лавах Радянської Армії на посадах курсантського, сержантського та офіцерського складу. Має статус учасника бойових дій.
Леонід Федорович працював по спеціальності та ворганах влади і управління в сумському районі та м. Суми. В Білопіллі – з 1981 року до виходу на пенсію, працював   першим  секретарем РК КПРС, головою виконкому, головою районної ради, представником Президента України в Білопільському районі.
На відзнаку 900 – річчя заснування міста Білопілля за значний особистий вклад в розвиток інфраструктури міста  виконавчий комітет міської ради в 1997 році вирішив присвоїти звання «Почесний громадянин міста Білопілля» ветерану праці Глущенку Леоніду Федоровичу.
Література про Глущенка Л. Ф.:
Ювілей – для людей [Текст] // Рад. правда. – 1997. – 10 вересня.
З нагоди свята [Текст] // Рад. правда. – 1997. – 5 вересня.
Завжди в строю: Зустріч членів бюро райкому КПУ з ветеранами праці [Текст] // Рад. правда. – 1983. – 1 жовтня.

 

Голінський Володимир Андрійович

- колишній керівник сільськогосподарського підприємства АФ «Птиця»
 

Народився 6 жовтня 1939 року в селі Руда Білопільського району. Весь час працював на Білопільщині, обіймаючи керівні посади.
З 1986 по 2006 рік, працюючи керівником сільськогосподарського підприємства АФ «Птиця», брав активну участь у громадсько – політичному житті міста. Неодноразово обирався депутатом Білопільської районної ради, надавав вагому фінансову допомогу Білопільській центральній районній лікарні, дитячим садкам, школі – інтернату, територіальному центру, школам, малозабезпеченим громадянам, а також сприяв у ремонті доріг, фасадів.
За довголітню і плідну працю на посаді директора АФ «Авангард», значний вклад в розвиток сільського господарства району, матеріально – механічної бази підприємства, активну депутатську участь у життєдіяльності міста Білопілля 29 липня 2011 року депутати Білопільської міської ради прийняли рішення присвоїти Володимиру Андрійовичу Голінському звання «Почесний громадянин міста Білопілля».
Література про Голінського В. А. :
Почесне звання – видатній особистості [Текст] // Білопільщина. – 2011. – 20 серп. – С. 2.

 

Дермильов Олександр Степанович

– заслужений будівельник УРСР, кавалер орденів Трудового Червоного Прапора і «Знак Пошани»

Народився 24 січня 1924 року в селі Нові Вирки. Після закінчення 10 класів у Донбасі навчався в школі майстрів – десятників, потім працював старшим майстром на Ясиноватському заводі метлахівської плитки.
Олександр Степанович сорок трудових років присвятив будівництву. Був майстром високої кваліфікації, ініціатором запровадження у виробництво нових методів. Працював бригадиром комплексної бригади мулярів ПМК – 77 тресту «Сумисільбуд». Його бригада першою перейшла на бригадний підряд, постійно займала передові місця в соціалістичних змаганнях.
Багато об’єктів бригада достроково здала в експлуатацію, добилась зниження розрахункової вартості будівельно-монтажних робіт, переданих на підряд.
За високі досягнення в праці, великий особистий внесок в розвиток міста, активну громадську роботу в день святкування 40-річчя визволення Білопільщини Олександру Степановичу рішенням виконкому міської ради  було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Білопілля».
Помер Олександр Степанович 7 липня 1989 року.
Література про Дермильова О. С. :
Подвиг не померкне у віках [Текст] // Рад. правда. – 1983. – 6 вересня.
Пугач, М. Пропагандист бригадного підряду [Текст] / М. Пугач // Рад. правда. – 1983. – 6 вересня.

Дунь Валентин Степанович

- Заслужений працівник сільського господарства України, колишній керівник радгоспу «Побєда»

Народився 9 грудня 1931 року в селі Горобівка Білопільського району.
Після закінчення Горобівської восьмирічної школи Валентин обрав своєю життєвою дорогою роботу в сільському господарстві.
В 1947 році вступив до Іскрисківщинського сільськогосподарського технікуму на агрономічне відділення, який закінчив в 1950 році. За направленням потрапив на роботу у Новопетрівське відділення Куянівського бурякорадгоспу. За короткий час показав себе добрим фахівцем і організатором місцевої молоді. Валентин Степанович уміло організовував юнаків і дівчат на продуктивну роботу на полях та фермах, був душею молодіжної художньої самодіяльності.
Після служби в армії в жовтні 1953 року працював агрономом Білопільської МТС. За рекомендацією райкому партії Дуня В. С.  обрали І секретарем РК ВЛКСМ. Робота на такій відповідальній посаді стала для нього доброю школою адміністрування, розширила його кругозір, організаторські навички і вміння.
В липні 1962 року був направлений агрономом в управління сільського господарства, а в жовтні, цього ж року отримав призначення на посаду  директора радгоспу «Побєда». На той час це було маловідоме державне підприємство, яке нічим особливим не виділялося. Валентин Степанович зміг за кілька років кардинально поліпшити роботу в радгоспі, наростити виробничі показники. Це не залишилось непоміченим. В. С. Дуня призначили головою Білопільського райвиконкому. На цій посаді він активно сприяв завершенню електрифікації району, збільшенню промислового і сільськогосподарського потенціалу.
З 1968 по 1973 рік був призначений  спочатку другим, а потім і першим секретарем райкому партії.
За п’ять років керівництва районом він зробив багато корисного для Білопільщини. Починаючи від будівництва мережі доріг з твердим покриттям до виведення у прибуткові всіх колгоспів. Він уміло вирішував проблеми району, а для радгоспу став цілою епохою.
З листопада 1973 року Валентин Степанович знову очолив радгосп «Побєду». І так узявся за справу, що господарство вийшло незабаром у лідери галузі на всій території Радянського Союзу. У Москві, якій у радянські часи радгосп напряму підпорядковувався, директор постійно отримував нагороди та відзнаки за успішну роботу. Слід відзначити, що «Побєда» виробляла на той час близько 50 відсотків усіх обсягів виробництва валеріани в СРСР.
За свою плідну багаторічну роботу Валентин Степанович нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора та «Знак пошани», медаллю «За доблесну працю», йому присвоєно звання «Заслужений працівник сільського господарства України».
За значний особистий вклад в розвиток інфраструктури міста, реалізацію планів соціально – економічного розвитку міста і надання послуг населенню на відзнаку 900 – річчя заснування Білопілля виконком міської ради вирішив присвоїти Валентину Степановичу Дуню звання «Почесний громадянин міста Білопілля».
Помер Валентин Степанович в 2008 році.
Література про Дуня В. С. :
Горда, О. В.С. Дуню – 75 [Текст] / О. Горда // Білопільщина. – 2006. – 9 груд. – С. 2.
Ювілей – для людей [Текст] // Рад. правда. – 1997. – 10 вересня.
З нагоди свята [Текст] // Рад. правда. – 1997. – 5 вересня.
Дунь, В. Зростає ефективність галузей [Текст] / В.Дунь // Рад. правда. – 1985. – 7 вересня.

Єргашев Джаббар Єргашевич


-  учасник визволення Білопілля від фашистських загарбників
 

Джаббар Єргашев, узбек за національністю, під час Великої Вітчизняної війни був фронтовим розвідником, одним із перших  брав участь у визволенні Білопілля від німецько-фашистських загарбників.
 3 вересня 1943 року перед групою бійців командування поставило завдання: розвідати сили противника у місті Білопілля, наявність їхнього озброєння і розташування.  Командиром розвідгрупи призначили сержанта Єргашева.
На світанку група наблизилася до міста. Неподалік було чути одинокі постріли, автоматні черги і вибухи. Це значило, що у Білопіллі ще були німці. Єргашев вирішив сам непомітно пробратися до центру міста і вивчити обстановку. Бійцям своєї групи наказав слідувати за ним за кількасот метрів і прикривати, бути обережними і зброю застосовувати лише за крайньої необхідності.
Сержант увійшов у Білопілля з боку колишньої вулиці Пробитівка (нинішня Гагаріна). Берегами, ховаючись у верболозах , дістався до центру міста. Неподалік слідували і бійці його групи.
Оцінивши обстановку, розвідгрупа рушила до залізничної станції. Першим ішов командир. На Замості до Джаббара підбігла група хлопчаків. Саме вони сповістили, що кілька годин тому група гітлерівських автоматників відступала в напрямку станції Білопілля і Ворожби. З-поміж гурту дітвори виділявся найбідовіший Іван Бражник. Саме він провів розвідників до станції. Побачивши радянських воїнів, жителі Замостя висипали на вулиці і чим могли пригощали їх. Таким запам’ятали жителі день звільнення міста від фашистських загарбників. Добре запам’ятався і молодий, симпатичний сержант – Джаббар Єргашев.
В післявоєнні роки Джаббар підтримував тісний зв'язок з нашим краєм. Кілька разів він приїздив у Білопілля з дружиною, синами, зятем, брав участь у святкуванні Дня Перемоги і Дня міста, зустрічався із жителями міста і району, відвідував школи. І обов’язково знаходив час, щоб поспілкуватися з друзями, згадати про той пам’ятний початок вересня 1943 року, коли під натиском радянських військ фашисти покинули Білопілля і місто знову повернулося до мирного життя.
Востаннє колишній розвідник відвідав наше місто в 1985 році.     
За ратні діла в роки Великої Вітчизняної війни особисту участь у визволенні міста Білопілля і в зв’язку з 40-річчям визволення міста від німецько-фашистських загарбників, активну громадську роботу 25 серпня 1983 року Джаббару Єргашеву присвоєно звання «Почесний громадянин міста Білопілля».
Література про Єргашева Д. Є. :
Кандиба, М. Джаббар був першим [Текст] / М. Кандиба // Білопільщина. – 2003. – 3 вересня.
Кандиба, М. Зустрічала Антоніна розвідників [Текст] / М. Кандиба // Білопільщина. – 2001. – 1 вересня.
Подвиг не померкне у віках [Текст] // Рад. правда. – 1983. – 6 вересня.

 

Ілляшенко Микола Данилович


педагог, краєзнавець, журналіст, член Національної спілки журналістів України

Народився 4 серпня 1928 року в селі Річки Білопільського району Сумської області.
Навчання в школі перервали роки Великої Вітчизняної війни. Підлітком пішов працювати в місцевий колгосп «Зоря». У 1948 році успішно закінчив середню школу і вступив на навчання на фізико-математичний факультет Сумського державного педагогічного інституту. Навчання в інституті поєднував з роботою вчителя креслення і математики в Сумській середній школі № 3. Інститут закінчив з відзнакою. Працював вчителем у школі в селі Річки, інспектором шкіл районного відділу освіти, був завучем Білопільської школи-інтернату. Останні ж двадцять років трудової біографії Миколи Даниловича пов’язані з Білопільською середньою школою № 1, де він працював директором.
За досягнуті успіхи в педагогічній діяльності Микола Данилович удостоєний медалі А. С. Макаренка, звання «Учитель – методист», нагороджений значком «Відмінник народної освіти України», дев’ятьма медалями, багатьма почесними грамотами.
Микола Данилович в нинішній час працює головою первинної ветеранської організації школи, де колись директорував, член президії районної організації ветеранів. Плідно працює і як член Національної спілки журналістів України. Він неодноразово обирався депутатом міської ради. Його цікаві статті і кореспонденції, замальовки про визначних людей Білопільщини публікувались в місцевій та обласній пресі.
За довголітню і плідну працю на посадах керівника загальноосвітніх установ міста Білопілля, значний вклад в розвиток освіти, створення матеріально – технічної бази, включаючи будівництво приміщень школи – інтернату, добудови та технічного оснащення Білопільської спеціалізованої школи І – ІІІ ступенів № 1, активну участь у створенні музею А. С. Макаренка 20 березня 1998 року Миколі Даниловичу Ілляшенку рішенням міської ради присвоєно звання «Почесний громадянин міста Білопілля».
Література про Ілляшенка М. Д.:
У повазі й визнанні [Текст]  // Білопільщина. – 2008. – 2 серпня.
Кандиба, М. Неспокійний характер [Текст] / М. Кандиба // Білопільщина. – 2004. – 26 липня.
Коберник, М. Народний вчитель [Текст] / М. Коберник // Білопільщина. – 2000. – 18  березня.
Козачонок, М. Позиція педагога [Текст] / М. Козачонок // Позиція педагога. – Рад. правда. – 1998. – 1 січня.

 

Кондратенко Іван Омелянович

-   кавалер бойових і трудових державних нагород,колишній голова  колгоспу ім. Свердлова (с. Кальченки)

Народився 23 вересня 1918 року в селі Черванівка Білопільського району.
Батьки Івана Омеляновича були колгоспниками. Вони рано померли і Іван виховувався в колгоспному дитбудинку. Після закінчення семи класів вступив до Білопільського залізничного училища. Потім працював слюсарем в Полтавському паровозному депо і одночасно навчався в школі робітничої молоді. Тут же закінчив курси машиністів паровозів.
В 1938 році після призову в армію був направлений у Ворошиловградське льотне училище, яке закінчив в 1940 році. Спочатку служив в Кіровограді – в швидкій бомбардувальній авіації. А в кінці сорокового року разом з полком прибув на Північ.
В березні 1943 року в одному з боїв втратив ноги.
В грудні цього ж року, після лікування приїхав на батьківщину – в Білопільський район. Працював в колгоспі касиром, а в квітні 1944 року на загальних зборах його одноголосно обрали головою колгоспу ім. Свердлова (с. Кальченки), який він очолював два з половиною десятиліття.
 Кавалер бойових і трудових державних нагород.
 Кондратенко І. О. був безстрашним льотчиком – бомбардувальником, легендарною людиною.
За високі досягнення в праці, великий особистий внесок в розвиток міста, активну громадську роботу і в зв’язку з 40-річчям визволення міста від німецько-фашистських загарбників 25 серпня 1983 року Кондратенку Івану Омеляновичу виконкомом Білопільської міської ради було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Білопілля».
Помер Іван Омелянович в липні 1986 року.
Література про Кондратенка І. О. :
Нестеренко, П. Іван Омелянович [Текст] / П. Нестеренко // Рад. правда. – 1991. – 9 травня; Черв. промінь. – 1989. – 6 травня.
Подвиг не померкне у віках [Текст] // Рад. правда. – 1983. – 6 вересня.

 

Костюченко Володимир Олександрович

-  Заслужений будівельник України,колишній голова Білопільської міської ради ( 1998 – 2013 роки)

Народився 11 січня 1953 року в Читинській області, Олов’янинського району, 76-й роз’їзд.
З 1959 по 1969 рік навчався в Коров’яківській середній школі Курської області Глушковського району. З 1969 по 1972 рік -  в Харківському автошляховому технікумі за спеціальністю технік-будівельник, в 1991 році закінчив Харківський автомобільно-дорожній інститут за спеціальністю інженер-будівельник.
Трудову діяльність розпочав у 1971 році робітником шляхового ремонтно-будівельного управління № 59 у Харкові. З 1974 по 1983 рік працював майстром, а з 1983 по 1998 рік начальником Білопільського районного шляхового ремонтно-будівельного управління. У 1997 році отримав почесне звання – «Заслужений будівельник України».
З 1998 року  чотири рази обирався головою Білопільської міської ради.
За цей час в місті проведено газифікацію практично всіх вулиць, реконструкцію і будівництво водогонів, змонтовано майже 40 кілометрів вуличного освітлення, збудовано дві церкви, відремонтовано міські зупинки, відкрито десятки магазинів та почалася «супермаркетизація» міста, з’явилися нові пам’ятники та десятки нових мостів через річки та рівчаки.
У 2013 році Володимир Олександрович достроково припинив свої повноваження голови міської ради і пішов у відставку.
За багаторічну сумлінну працю на посаді Білопільського міського голови, вагомий особистий внесок у розвиток територіальної громади м. Білопілля та успішну реалізацію програм соціально-економічного розвитку міста рішенням 37 сесії шостого скликання Білопільсьої міської ради від 02.08. 2013 року  Костюченку В.О.  присвоєно звання «Почесний громадянин м. Білопілля».
Література про Костюченка В. О.:
Міський голова звітує [Текст] // Білопільщина. – 2007. – 17 лютого. – С. 2.
Дегтярьова, В. Зроблене та плани: Виклад звіту Білопільського міського голови В. О. Костюченка про роботу в 2005 році  [Текст] // Білопільщина. – 2006. – 18 лютого. – С. 1.
Кандиба, М. З турботою про людей [Текст] // Білопільщина. – 2003. – 4 січня. – С. 2.
Що найбільше хвилює білопільців? [Текст] // Білопільщина. – 2002. – 14 груд. – С. 7.
Калініченко, Н. Час конкретних дій [Текст] // Білопільщина. – 2000. – 6 груд. – С. 1.

Пошук
Календар
«  Лютий 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728
Погода
Друзі сайту